Sofitel Berlin Gendarmenmarkt 5*

"Берлін - місто контрастів! "
У мене був один вільний день, тому встигла зовсім небагато: Bus City Tour, відвідування музею Brohan, парочка магазинів, турецько-німецький ресторанчик, квартал повій (несподівано), Потсдамер Плац і старий центр.
Перше, що спадає на думку, коли згадую Німеччину – чистота… Як сказав один знайомий німець: «У мене вдома чисто, але... → треба прибратися. Зараз російський лад, а треба зробити німецьку». Ну, як тут посперечаєшся??...Дуже люблю Німеччину за чистоту, південні країни цим не похваляються, пострадянські, втім, також.
Катаючись у двоповерховому автобусі з навушниками у вухах, у мені зародилося двояке почуття: я одночасно в Європі та вдома, але там де «вдома» чомусь чисто, як у Європі… Саме Східний Берлін нагадав батьківщину – блокові будівлі (архітектурою не можу назвати панельні будиночки-мурашники, які ми звикли бачити в спальних районах), з насаджень досить багато ялин, беріз і лип, на фасадах торгових центрів «тієї» споруди (що дивовижно) мозаїка в стилі «миру-мир» та «ура радянському союзу» , широкі проспекти, зелені алеї… останнє на батьківщину не схоже. Берлін, справді дуже зелене місто, воно зелене скрізь – навіть у віддалених та спальних районах. Незважаючи на кількість автомобілів, повітря чисте і, застрягши в пробці на проспекті, люди дихають повітрям, а не вихлопними газами ( я це стверджую як людина, яка 2 години їздила у відкритому автобусі центром міста в годину пік). У Києві ж не можу покурити в машині, стоячи в пробці - задихаюся від вихлопних газів!
До речі, ідея екскурсійного автобуса є прекрасною, в цьому я переконалася на власному досвіді. Подібна екскурсія дає можливість ознайомитись із містом та подивитися основні пам'ятки (хоч би з боку) години за 2.
Не буду зараз описувати шматок Берлінського муру – найбільшу відкриту картинну галерею у світі, Церкву Святого Миколая, Червону ратушу, Берлінський Собор, «острів музеїв», Рейхстаг тощо, буду про життя…
Голос із навушників повідомив: музей приватних колекцій Brohan, у якому представлені роботи Пабла Пікассо та його сучасників. З сильної любові до Пікассо та бажання побачити його шедеври, я вискочила з автобуса… Вдалося подивилася сучасників, сподобалася мінора Брюно Паула… Поверх із Пікассо був нахабно закритий.
Вийшла на вулицю, сіла в туристичний автобус, що під'їхав, маршрут той же - бульвари, алеї, сонце над головою...і раптом Chanel, за ним відразу Dior, ну, тут я зрозуміла, що зупиночка-то моя, пора виходити! Я нітрохи не шопоголік і досить спокійно відношуся до одягу, але періодично душа просить радості, видовищ та примірок! Екскурсійний автобус, звісно, ​ ​ по клацанню не зупиняється, тому вийшла я все ще на Kurfurstendamm (основна бутикова вулиця Берліна), але вже дуже далеко від Шанелей. Я вирішила не повертатися і рухалася по магазинах у бік Potsdamer Place, так, щоб у бік «вдома» йти (жила я Sofitel на Str. Werdersch). Плавно рухаючись з невеликим пакетом «радощів для душі» я відчула, що шлунок теж трохи трохи порадіти… Не довго думаючи, зайшла в перший же німецький ресторанчик Alt-Berlin, зі столиками на вулиці та зручними ротанговими стільцями. Підійшовши ближче і сівши, відразу стало зрозуміло, що стільці не ротангові, та й ресторанчик не німецька, а скоріше турецька з німецьким меню.
З'ївши сосиску і випивши келих холодного вина, я вирішила продовжити прогулянку. Знайшовши спочатку на карті, а потім на місцевості Kurfursten я йшла нею. Принаймні так мені здавалося… Десь метрів через 300 центральна Fashion Street перетворилася на тихий сірий камінчик з глухими будинками, дивними будівлями та скромним Holiday Innом. Ще метрів через 500 я побачила те, що за кілька років жодного разу не бачила в Європі - яскраво нафарбованих панночок, стегнами зупиняють автомобілі. Повії. На дорозі. Зізнатися, навіть сумнівалася, що в сучасній Європі таке можна зустріти походжаючи вулицями. Догулялася: я та повії – більше нікого. Зрозумівши, що "щось я не туди забрела" я глибше уткнулася в карту, намагаючись зрозуміти де я так лох. . сь! Виявилося наприкінці… «str» не дочитала… Kurfurstendamm – справді вулиця бутіків, вона жвава та сповнена життя. Потім вона якось непомітно переходить у Kurfurstenstr. – вулицю повій, фа-факуючих машин (побачивши дівчат все сигналять, але при цьому ніхто не зупиняється. Я вважаю - чисте хамство, посигналив – як пристойна людина має зупинитися, нічого задарма фа-факати), 80-ти літніх дідусів «Боже, забрав сили, забери та думки» і… казино (дуже гучна назва для цих місць)! Така собі вуличка, з вогником! А дідусі! Милі створіння. Саме вони допомогли мені вибратися звідти. Дідусь, сидячи в «кафешках» (яких я теж не очікувала зустріти в Європі), з живим інтересом спостерігали за дівчатами, а тут я… в карті… по вуха (жахливо ж опустити, страшно собі « лестити», але, раптом за свою приймуть )… Спільними зусиллями я якось вибралася із загадкової Kurfursten на Potsdamerstr. Час від часу не легше… тепер основною пам'яткою стали обшарпані будинки, казино та кебаби. І так уся вулиця. І це Берлін, центр міста! Я начебто до цього по Берліну гуляла, але не на стільки запізно))
Через півгодини бадьорого (я б навіть сказала кроку, що тікає), я дійшла до півцілі – Potsdamer Place! Площа скла. Кілька високих бізнес-центрів виконані за останніми технологіями ( років 8 тому) - зі скла. Всі вони з'єднані дахом, під яким знаходяться кафе, паби, кінотеатр, фонтан, парочка магазинів – така собі зона відпочинку. Побачивши знайомий паб ( минулого приїзду я добре його відвідала), я відразу відчула себе в безпеці і...знову в Берліні. Після інтенсивних гулянь і пережитих вражень мені потрібно 20 хвилин і лат в кафе біля фонтану.
Далі дорогу я пам'ятала. Через готель Carlton, по Eber str. , пройшовши повз Adlona Kempinski нешвидким кроком я дійшла свого Sofitel.
До речі про готелі. Раніше я ніколи не жила в мережі Sofitel, чула, що непоганий у Парижі, але якось не доводилося. Хотілося спробувати, власне, тому було обрано Sofitel Berlin Gendarmenmarkt. Хороший рейтинг на booking. com, приємні фотографії, вдала локація - віртуально все Ок. На практиці все як звичайно інакше. Для початку, вулиця та під'їзд до готелю були перериті – міняли труби)). Скромний вхід, невеликий темний хол, зона лобі – один диван та два крісла, бару немає (точніше він є по сусідству – за стіною, але вхід з вулиці) загалом, типовий бізнес-готель у стилі мінімалізму та у темних тонах. Номери невеликі, але з величезними французькими вікнами (що не може не тішити)! З двох боків ліжка «шнурки», потягнувши які можна почути музику, прекрасна класика покликана навівати сон. Ще одним відкриттям виявилися двері до ванної кімнати. Точніше спочатку - її відсутність, потім з'ясувалося, що двері в туалет при відкритті трансформуються в двері у ванну, таке нестандартне архітектурно-дизайнерське рішення! )) У цілому хороший готель, дуже чистий, свіжий, з рівним спокійним сервісом, правда швейцари себе не сильно турбують, але й не Adlon ж. Це в Adlon Kempinsky Вас зустрічатимуть мало не біля Бранденбурзьких воріт, ненав'язливо ходити колами, передбачатимуть прохання, годуватимуть найсмачнішим мармуровим м'ясом і дозволять курити в барі! Саме в Adloні, де просторі номери та мармурові ванні є диво-лаундж з живою музикою, «зеленою» сигаретою та багатою коктейльною картою… пам'ятається ми там щось пили…
Яна Шабатіна
згорнути